Костюм середньовічної Франції/Світський костюм XIV—XV ст.

Версия 18:27, 29 октября 2013 (просмотреть исходный код) Il Dottore (обсуждение | вклад) (→Каміза) ← Предыдущая правка		Версия 11:50, 31 октября 2013 (просмотреть исходный код) Il Dottore (обсуждение | вклад) Следующая правка →
Строка 74:		Строка 74:
	=== Шоси ===		=== Шоси ===
		+	Слово «'''шо́си'''» ({{lang-fr|chausses}}) етимологічно пов’язане з дієсловом «''chausser''» — «взувати» чи «одягати на ноги». Шосами в Середньовіччя прийнято було йменувати вузькі облиплі панчохи, звичні як для жінок, так і для чоловіків, з єдиним застереженням, що у другому випадку вони ховалися під довгою сукнею, а в першому — виставлялися на загальний огляд. На початку свого існування шоси робилися з двох шматів тканини, що зшивалися між собою; пізніше їх стали шити з одного вузького шматка, з'єднуючи краї швом, що розташовувався ззаду. Шосси зазвичай кроїли так, щоб основна нитка припадала по діагоналі: таким чином забезпечувалась і щільність, з якою вони прилягали до ноги, і певна еластичність. У якості матеріалу для шос могло бути використано льон, вовну або навіть шовк. Для того, щоб отримати ефект максимального обтягування, шоси не закріплювалися тасьмою на поясі. Замість цього в їхній верхній частині проробляли отвори, через які вони за допомогою шнурків щільно прикрілялися до нижнього камзола — жипона — або (за відсутності такого) до пояса бре. У приміщенні чоловіки нерідко змімали взуття, залишаючись у самих шосах, в яких було зручно пересуватися по килимах або по паркету{{sfn|Cole|2010|p=153}}.
		+
		+	Бажання хоч би там що продемострувати красиву форму ніг призвело до того, що аристократія, особливо після Столітньої війни, коли прагнення перевершити супротивника на полі боя замінилося прагенням переплюнутиодне одного в розкоші, стала віддавати безумовну перевагу цільним шосам, що формою нагадували сучасі щільні й вузькі колготки. При тім, що тогачсний матеріал аж ніяк не вирізнявся еластичністю й погано розтягувався, гонитва за модою оберталася інколи доволі комічним результатом: шоси утрудняли рухи; більш того, спроба сісти на занадто низьке сидіння могла закінчитися катастрофою.
		+
		+	Значно більш вільними були роздільні шосси — дві панчохи, що їх окремо прив’язували до нижнього камзола — жипона — або бре. Верхня частина, яу і в попередньому випадку, щільно прилягала до шлярки жипона, утворюючи з ним єдине ціле. І, нарешті, існували шоси з «клином» або «хвостом» ({{lang-fr|à queue}}), верхню частину яких спеціально звужували трохи вище середини стегна, й дожипона прив’язувався тільки клин, тоді як проруч і ліворуч від шоси визирали лляні бре. Такий спосіб носіння шос був скорішхарактерним для нижчих класів. Ми часто бічимо його на мініатюрах, що зображують слуг можновладних сеньйорів. Для зручності носіння верхню крайку шос поступово стали закріплювати додатковою підбивкою. Близько 1480 року також з’явилися «бульвари» ({{lang-fr|boulevards}}), або «о-де-шоси» ({{lang-fr|haut-de-chausses}}), — короткі штани з манжетою, що приховуваали верхню частину шос; однак своєї остаточої форми ця мода набула вже в наступному, XVI сторіччі.
		+
		+	Якщо сучасні чоловіки у спеку знімають сорочку, залишаючись у брюках або шортах, у Середньовіччя знімати воліли шоси, залишайчись виключно в камізі й бре (а часом і просто в бре). Існував, утім, і проміжний варіант, коли роздільні шоси спускалися додолу, й на середині литки скручувалися у щільний валик, що підтримувався но нозі підв'язкою, у той час як нижня частина залишалася на своєму місці. В рзультаті виходило щось, що нагадувало сучасні гольфи ({{lang-fr|chausses tire-bouchonnante}}). Этот способ ношения шосс полагался крестьянским и зачастую вызывал насмешки имущих классов{{sfn|Véniel|2008|p=28}}.
		+
		+	Привычка надевать «одежду на одежду» сказалась в ещё одном способе ношения шосс, когда одна пара надевалась на другую, причём нижняя натягивалась полностью, а верхняя скручивалась на ноге на манер гольф. Этот способ хорошо согревал ноги и в то же время зачастую использовался в качестве разновидности для работы: плотный внешний валик не позволял веткам в лесу или острой стерне в поле рвать и портить «основные» шоссы{{sfn|Véniel|2008|p=41}}.
		+
		+	Ещё одну, локальную, разновидность шосс изобрели для себя [[ru.wp:Фландрия (историческая область)|фламандские]] рыбаки. Внешний дизайн рыбацких шосс напоминал современные брюки: их делали широкими, сшивая между ног, в то время как с боков оставались привычные «клинья». Рыбацкие шоссы доходили только до щиколотки и носка не имели. Остальные же виды заканчивались носком, плотно облегавшим ступню; впрочем, бедные классы чаще довольствовались шоссами, сходными с современными рейтузами, где носок заменялся широкой полосой, охватывавшей ступню поперёк. В случае, если в шоссах ходили без обуви, их подошва часто изготовлялась из кожи{{sfn|Cole|2010|p=153}}. В XIV веке в моде были длинные и острые концы шосс, выдававшиеся далеко вперед, для сохранения формы их набивали шерстяными очёсами{{sfn|Norris|1999|p=222}}. Женские шоссы всегда имели вид гольф и держались на ноге ниже колена посредством подвязки — короткой ленты, завязываемой крест-накрест.
		+	{| style="wide; background:#EAB97D; text-align:center" cellspacing="5"
		+	| colspan="4" | '''Шоссы'''
		+	|-
		+	| width="25%" | [[Файл:Man in shausses - detail.jpg|x250px]]
		+	| width="25%" | [[Файл:2 types of shausses.jpg|x250px]]
		+	| width="25%" | [[Файл:Миссал аббатства Монтьернёф, fol. 2v. Фрагмент.jpg|x250px]]
		+	| width="25%" rowspan="3" | [[Файл:Carlo Crivelli - St Roch - WGA05796.jpg|x673px]]
		+	|-
		+	| <small>Так называемые раздельные шоссы c «клином», состоящие из двух отдельных штанин, привязанных к брэ.<br />''Неизвестный художник «Обмолот ячменя» (фрагмент) — «Библия Мациевского» (MS M.638), fol. 18. 1240—е. Библиотека Моргана, Нью-Йорк''</small>
		+	| <small>На переднем плане — человек, на котором цельные шоссы; у идущего слева от короля чёрные шоссы c «бульварами».<br />''Робине Тестар «Дагоберт посещает стройплощадку Сен-Дени» (фрагмент) — «Большие французские хроники» (Fr. 2609), fol. 60v. 1471. Национальная библиотека Франции, Париж''</small>
		+	|<small>Шоссы, заканчивающиеся поперечной полоской.<br />''Мастер Ивона дю Фу «Февраль» (фрагмент) — «[[Миссал аббатства Монтьернёф]]» (Lat. 873), fol. 2v. 1475. Национальная библиотека Франции, Париж''</small>
		+	|-
		+	|[[Файл:Поэмы Карла Орлеанского (Royal 16 F II), fol. 188. Фрагмент.jpg|x250px]]
		+	|[[Файл:Templars Burning crop.jpg|x250px]]
		+	|[[Файл:Роман о Розе (MS. Douce 195), fol. 66v. Фрагмент.jpg|x250px]]
		+	|-
		+	| <small>Жёлтые шоссы надеты на красные.<br />''Мастер молитвенников «Замок любви» (фрагмент) — «[[Поэмы Карла Орлеанского (Royal 16 F II)|Поэмы Карла Орлеанского]]» (Royal 16 F II), fol. 188. 1473—85. Британская библиотека, Лондон''</small>
		+	| <small>Шоссы скручены в валик, чтобы ногам было прохладнее, из-за чего видны брэ.<br />''Мастер Вергилия «Сожжение Великого магистра» (фрагмент) — «Хроники Сен-Дени» (Royal 20 C VII), fol. 48. 1380—1400. Британская библиотека, Лондон''</small>
		+	|<small>Упавшая дама демонстрирует шоссы с подвязками и туфли, обычно скрытые под длинным платьем.<br />''Робине Тестар (?) «Ревнивец бьёт свою жену» (фрагмент) — «[[Роман о Розе (MS. Douce 195)|Роман о Розе]]» (MS. Douce 195), fol. 66v. Конец XV века. Бодлеанская библиотека, Оксфорд''</small>
		+	|<small>Здесь можно увидеть, как надевались раздельные шоссы.<br />''Карло Кривелли «Св. Рох». Ок. 1493. Собрание Уоллеса, Лондон''</small>
		+	|}
		+
	=== Котта ===		=== Котта ===
	=== Жипон, або дублет ===		=== Жипон, або дублет ===
		+
	=== Пурпуен ===		=== Пурпуен ===
	== Верхня одежа ==		== Верхня одежа ==
		+
	=== Котарді ===		=== Котарді ===
	=== Упеланд ===		=== Упеланд ===
		+
	=== Хук, пальто, мантія ===		=== Хук, пальто, мантія ===
	=== Сюркотта й сюрко ===		=== Сюркотта й сюрко ===
		+
	=== Роба ===		=== Роба ===
	==== Чоловіча роба ====		==== Чоловіча роба ====
		+
	==== Жіноча роба, або сукня ====		==== Жіноча роба, або сукня ====
	== Зачіски й головні убори ==		== Зачіски й головні убори ==
		+
	=== Чоловічі ===		=== Чоловічі ===
	=== Жіночі ===		=== Жіночі ===
		+
	== Взуття ==		== Взуття ==
	== Аксесуари ==		== Аксесуари ==
		+
	=== Пояс ===		=== Пояс ===
	=== Сумочки та гаманці ===		=== Сумочки та гаманці ===
		+
	=== Рукавички ===		=== Рукавички ===
	=== Інші атрибути ===		=== Інші атрибути ===
		+
	== Коментарі ==		== Коментарі ==
	{{примечания|group=K}}		{{примечания|group=K}}

---

Версия 11:50, 31 октября 2013

Содержание 1 Білизна 1.1 Бре 1.2 Каміза 2 Нижнє вбрання 2.1 Шоси 2.2 Котта 2.3 Жипон, або дублет 2.4 Пурпуен 3 Верхня одежа 3.1 Котарді 3.2 Упеланд 3.3 Хук, пальто, мантія 3.4 Сюркотта й сюрко 3.5 Роба 3.5.1 Чоловіча роба 3.5.2 Жіноча роба, або сукня 4 Зачіски й головні убори 4.1 Чоловічі 4.2 Жіночі 5 Взуття 6 Аксесуари 6.1 Пояс 6.2 Сумочки та гаманці 6.3 Рукавички 6.4 Інші атрибути 7 Коментарі 8 Примітки

Білизна

Середньовічна білизна виконувала одразу декілька функцій. По-перше, вона покликана була захищати верхній одяг від поту, жиру та інших виділень тіла. Це будо доволі важливо, бо за високої ціни одягу, неминучої через ручне його виготовлення, подібний захист був обов’язковим. По-друге, верхнє вбрання, часто достатньо грубе й жорстке через вшиту в нього золоту чи срібну нитку, торкаючися шкіри, дряпало й подразнювало її, тож певний прошарок був конче необхідний. І, нарешті, тепла білизна, особливо в зимову пору року, також була необхідна в холодній селянській халупі, погано опалюваній церкві або замку. Вона складалася з двох частин — нижньої сорочки, або камізи, та бре, що передували сучасним кальсонам або трусам^[1].

У часи, коли голизна вважалася скандальною, а споглядання свого власного тіла — звабливим і небезпечним для чесноти, білизна стала об'єктом богословських суперечок. Зокрема, у питанні про те, чи варто носити білизну ченцям, святий Амвросій у своєму творі «Про обов’язки священнослужителів» стверджував, що носіння її обов’язкове, бо сама природа «вчить і направляє нас, аби ми прикривали деякі частини тіла», наполягаючи на тому, щоб богопосвячені у церкві, а також під час миття обов’язково носили бре. Ця постанова виправдовувалася посиланням на книгу Вихід, де Господь учить Мойсея зробити для Аарона та його синів лляні покриви (у французькому перекладі «лляні бре»), для того щоб прикрити наготу. Білизна, таким чином, перетворювалася на гарант цноти і скромності; однак не всі релігійні ордени прийняли це встановлення. Так, для целестинців носіння спідньої білизни не заохочувалось, і, навпаки, клюнійські монахи за статутом свого ордена зобов’язані були мати дві пари змінних бре й декілька пар верхньої одежі й черевиків. Що стосується світського життя, каміза й бре складали незмінну частину обряду гостинності: стомленому після мандрівки подорожньому слід було обов’язково надати гарячу воду для миття й чисту білизну^[2].

Узагалі розуміння спідньої білизни як чогось інтимного, повинного бути прихованим під верхнім убранням, було цілком чужим для середньовічного менталітету. Білизна вважалася такою самою одежею, як і все інше; бре визирали в розрізах панчох, а сорочку часто спеціально оздоблювали вишивкою й камінням на рукавах і комірі, щоб демострувати її з-під верхньої одежі. Носіння однієї лиш білизни без верхньої одежі (звичайно ж, у теплу пору року) було притаманне найбіднішим суспільним верствам. Таким чином убиралися жебраки на паризьких вулицях або селяни під час польових робіт. Для інших верств суспільства необхідність з’явитися на публіці босоніж, у сорочці й бре була показником приниження. Подібна необхідність слугувала покаранням чи епітимією: так, прикладом, зберігся наказ Едуарда III, що наказував заручникам із Кале прибути до нього на знак повного підкорення босоніж, вдягненими лиш у спідню білизну^[3].

Щодо ночної білизни можна скласти собі думку лиш за декількома нечисленними описами та малюнками. Певно, чоловіки спали голими; у романах того часу короля іноді підіймають з ліжка посеред носі й він вимушений запахнутись у простирадло чи використовувати для прикриття наготи перше, що трапляється під руку. Оголених до пояса хворих ми часто бачимо на мініатюрах у медичних трактатах. Утім, голову деколи запинали хусткою: у погано опалюваних будинках і замках аристократії ця звичка цілком виправдовувала себе. Разом із тим жінки завжди зображуються у білосніжних сорочках — камізах, з довгими рукавами, пишними чи, навпаки, вузькими. Не зовсім зрозуміло, чи відповідає це дійсності, чи подібним чином лиш дотримувалися «пристойностей»^{[K 1]}. В одному з описів багата містянка, бажаючи виглядати «пристойно» перед слугами за необхідності встати серед ночі одягає «ночне плаття» й перев’язує голову тюрбаном.

Білизна
Чоловіки у ліжку, як правило, зображуються голими; голову часто обмотували довгою хусткою. Майстер Бартоломея Англійського «Хворий і ліки» (фрагмент) — «Про властивості речей» (Fr. 135), fol. 223. 1445—50. Національна бібліотека Франції, Париж	Жінки зазвичай зображувалися в ліжку в камізі й із хусткою на голові. Невідомий художник «Різдво Івана Хрестителя» (ініціал, фрагмент) — «Градуал собору св. Деодата» (Ms. 74), fol. 305. 1504—14. Муніципальна бібліотека, Сен-Дьє-де-Вож	Коханці воліли не обтяжувати себе надлишком одягу. Майстер молитовників «Вулкан, Венера й Марс» (фрагмент) — «Роман про Троянду» (Harley 4425), fol. 153. 1490—1500. Британська бібліотека, Лондон

Бре

Історично бре сходять до старовинних натільних штанів, що їх носили галли за античної доби; на білизну вони перетворюються в XII столітті, зникнувши остаточно під багатошаровим верхнім вбранням. Назва цього виду білизни етимологічно пов’язана з braiel — тасьмою, що утримувала їх на поясі. Спочатку бре мали вигляд широких штанів, довжина яких доходила середини литки ноги, проте вже в наступному столітті они перетворилися на подобу колготок із широкою основою та вузькими штанинами. Довжина бре поступово зменшувалась, і наприкінці XV століття вони стали нагадувати сучасні плавки, дещо занижені на животі задля зручності носіння. Утім, довжина ця продовжувала трохи варіювати залежно від особливостей клімату, пори року і станової приналежності власника; якщо бре відігравали роль верхньої одежі, їх воліли робити дещо довшими — до середини стегна; у цьому разі вони нагадували скоріше короткі лляні шорти. Якщо власник бре був надто бідний, щоб дозволити собі жипон, на поясі бре робилися дірочки для утримання шос. До довгих бре пришивалася спеціальна тасьма — трусуа́р (від фр. trousser — призбирувати)^{[K 2]}, верхній кінець якої кріпився до пояса, а нижній, відповідно, до нижнього краю. Якщо потягнути за трусуар, бре можна підняти на будь-яку бажану висоту, що було зручно, наприклад, під час вичавки винограду; спідня білизна була надійно захищена від плям. Людовик Сварливий, що страждав від дизентерії — справжнього тогочасного бича під час походів, тимчасово запровадив сумнозвісну моду — бре з глибоким розрізом ззаду^[1].

Питання про жіночі бре, незважаючи на всі суперечки, ще далеке від свого вирішення. З оддного боку, існує безліч як іконографічних, так і письмових свідоцтв того, що під сорочкою жінки нічого не носили; більш того, залишитись у самій сорочці для дами того часу розумілось яз «залишитись оголеною». Існують також зображення коханців і розбійників із широкої дороги, що ґвалтують свою жертву, і для цього їм достатньо лиш задерти на ній сорочку. Проте, з іншого боку, відома статуетка дами, що одягає на себе бре. Відома і середньовічна карикатура жінки-тиранки, що приготувалися бити веретеном свого покірного благовірного. Забезпечуючи собі свободу рухів, злоблива дама високо задерла спідницю й підтримує рукою бре. Та невідомо, чи мова йде про реальну практику, чи перед нами всього-на-всього ілюстрація до французької приказки «носити труси» (фр. porter la culotte), що означає «бути в домі головним».

Бре
				x230px
Цей селянин одягнений у довгі бре нижче колін зі стрічкою-трусуаром, що дозволяє підіймати їх до потрібного рівня. Невідомий художник «Обмолот ячменя» (фрагмент) — «Біблія Мацієвського» (MS M.638), fol. 18. 1240-і. Морганівська бібліотека, Нью-Йорк	Тут на полонених вже більш короткий їхній різновид. Французька школа «Постум і Ветурий доставлені до самнітського командувача Понтія Геренія» (фрагмент) — «Декади» (Ms. 777), fol. 143. Бл. 1370. Бібліотека св. Женев’єви, Париж	Тенденція до вкорочення продовжилася й у наступному, п’ятнадцятому, столітті. Майстер Бартоломея Англійського «Анатомія» (фрагмент) — «Про властивості речей» (Fr. 135), fol. 113. 1445—50. Національна бібліотека Франції, Париж	Нарешті, бре стали нагадувати сучасні труси; це так звані «аристократичні» бре. П’єро делла Франческа «Св. Севастіан» (фрагмент) — «Мадонна делла Мизерікордія» (частина поліптиха). 1445—1462. Міський музей, Сансеполькро	Ця статуетка — рідкісне свідоцтво носіння бре дамами. Франція, бл. 1482—85. Церква св. Сатурніна, Сен-Шаман

У часи більш давні були поширені шкіряні бре, проте у XIV—XV сторіччях основним матеріалом для виготовлення бре був льон; як правило, тканину перед пошиттям вибілювали. Зустрічались, тим не менш, вовняні й бавовняні бре, а аристократія могла дозволити собі й шовкову спідню білизну. Звичай наказував часто міняти бре, прати їх повинен був сам власник; утім, при достатніх коштах він міг найняти для цієї мети спеціальних чоловіків-прачок (так, збереглося розпорядження короля Едуарда IV Англійського щодо платні для подібного роду найманого робітника). Жінки з міркувань пристойності до прання чоловічої білизни не допускалися^[4].

За доби Пізнього Середньовіччя звичай носіння бре все більше поширювався, доходячи до самого низу соціальної драбини й до найвіддаленіших європейських народів; носіння бре стало показником вихованості й навіть витонченності. Так, Фруассар пишався тим, що навчив ірландців носити бре й позбавив їх таким чином грубих старовинних звичаїв, «наказавши виготовити пребагато пар натільної білизни й відправивши їх у дарунок королю та його наближеним»^[1].

Каміза

Одне з небагатьох зображень жінок у самій камізі. Амброджо Лоренцетті «Алегорія доброго правління» (фрагмент). 1338—40. Міський музей, Сієна

Чоловіча каміза, що зустрічається на мініатюрах значно частіше. Жан Монлюсон «Серпень» (фрагмент) — «Шапський часослов» (Ms-438), fol. 8. Ок. 1490. Бібліотека Арсеналу, Національна бібліотека Франції, Париж

Спідня сорочка (фр. chemise), на слов’янському просторі відома під іспанською назвою «камі́за», також є доволі давньою за своїм походженням. Її носили як чоловіки, так і жінки, проте чоловіча каміза була дещо коротшою, доходячи до середини стегна або до колін — єдиного стандарту не існувало, й усе залежало від індивідуального смаку. Жіночі сорочки, як правило, повинні були доходити до щиколоток; у верхній частині камізи могли робитися конічні мішки — попередники сучасних бюстгальтерів. Ці мішки були зручні тим, що дозволяли візуально збільшувати малі від природи груди; закладаючи всередину додаткові шари матерії чи подушечки, власниця могла отримати потрібну форму й розмір. Другий спосіб полягав у тому, щоб одягти на (рідше — під) камізу широку пов’язку, що цілком закривала груди й підтримувала їх. Ця пов’язка також дозволяла регулювати розмір: надто об'ємні груди, що також були не в пошані, можна було візуально зменшити, затягуючи пов’язку. Модниці часом занадто захоплювалися цим, викликаючи тривогу тогочасних лікарів, які марно намагалися переконати дам, що надмірний тиск на груди може коштувати їм здоров’я^[5].

Частіше за все камізи шилися з полотна білого кольору; кольорові камізи були вкрай рідкісні, залишаючись даниною індивідуальній примсі. Для півночі й заходу країни більш характерні були сорочки з льону, у той час як в інших місцях віддавали перевагу прядивному полотну, хоча зустрічалися й бавовняні, й дорогі шовкові камізи.

Крій камізи залишався доволі простим і невибагливим: разом зшивалися передня й задня половини, горловина частіше за все була V-подібною та доволі широкою, до коміру пришивали короткі поворозки білого кольору або ґудзики. Існували, втім, і дорожчі різновиди з широким коміром, що запахувався. Рукава були неодмінно довгими, доходячи до зап’ясть, залежно від смаку майстра чи замовника їх робили широкими чи, навпаки, вузькими, що закінчувалися манжетою. Горловину й манжети інколи оздоблювали вишивкою, розраховуючи на те, що ці частини визиратимуть з-під верхнього вбрання; особливо ця мода поширилася у середовищі багатіїв наприкінці XV сторіччя^[1].

Виготовлення спідньої білизни вважалось у ті часи зайняттям суто домашнім. У багатих господах волокно пряли, а потім ткали й шили служниці або спеціально найняті з цією метою жінки, а в бідних — дружини й дочки господарів. За зауваженням Флорана Венієля, що присвятив спеціальну роботу чоловічому вбранню французького Середньовіччя, це було одне з небагатьох занятть, за допомогою якого жінака могла заробити собі на хліб.

В епоху куртуазного лицарства було поширене «випробування камізою» (чи, інакше, «випробування сорочкою»), перед яким відступали часом навіть найсміливіші. Сутність випробування полягала в тому, щоб вийти на турнірне поле назустріч списам і мечам у самій лиш спідній одежі, замість обладунків одягши на себе спідню сорочку коханої. Численні поранення сміливцю були забезпечені, та все ж знаходилися гарячі голови, що приймали виклик.

Нижнє вбрання

Шоси

Слово «шо́си» (фр. chausses) етимологічно пов’язане з дієсловом «chausser» — «взувати» чи «одягати на ноги». Шосами в Середньовіччя прийнято було йменувати вузькі облиплі панчохи, звичні як для жінок, так і для чоловіків, з єдиним застереженням, що у другому випадку вони ховалися під довгою сукнею, а в першому — виставлялися на загальний огляд. На початку свого існування шоси робилися з двох шматів тканини, що зшивалися між собою; пізніше їх стали шити з одного вузького шматка, з'єднуючи краї швом, що розташовувався ззаду. Шосси зазвичай кроїли так, щоб основна нитка припадала по діагоналі: таким чином забезпечувалась і щільність, з якою вони прилягали до ноги, і певна еластичність. У якості матеріалу для шос могло бути використано льон, вовну або навіть шовк. Для того, щоб отримати ефект максимального обтягування, шоси не закріплювалися тасьмою на поясі. Замість цього в їхній верхній частині проробляли отвори, через які вони за допомогою шнурків щільно прикрілялися до нижнього камзола — жипона — або (за відсутності такого) до пояса бре. У приміщенні чоловіки нерідко змімали взуття, залишаючись у самих шосах, в яких було зручно пересуватися по килимах або по паркету^[6].

Бажання хоч би там що продемострувати красиву форму ніг призвело до того, що аристократія, особливо після Столітньої війни, коли прагнення перевершити супротивника на полі боя замінилося прагенням переплюнутиодне одного в розкоші, стала віддавати безумовну перевагу цільним шосам, що формою нагадували сучасі щільні й вузькі колготки. При тім, що тогачсний матеріал аж ніяк не вирізнявся еластичністю й погано розтягувався, гонитва за модою оберталася інколи доволі комічним результатом: шоси утрудняли рухи; більш того, спроба сісти на занадто низьке сидіння могла закінчитися катастрофою.

Значно більш вільними були роздільні шосси — дві панчохи, що їх окремо прив’язували до нижнього камзола — жипона — або бре. Верхня частина, яу і в попередньому випадку, щільно прилягала до шлярки жипона, утворюючи з ним єдине ціле. І, нарешті, існували шоси з «клином» або «хвостом» (фр. à queue), верхню частину яких спеціально звужували трохи вище середини стегна, й дожипона прив’язувався тільки клин, тоді як проруч і ліворуч від шоси визирали лляні бре. Такий спосіб носіння шос був скорішхарактерним для нижчих класів. Ми часто бічимо його на мініатюрах, що зображують слуг можновладних сеньйорів. Для зручності носіння верхню крайку шос поступово стали закріплювати додатковою підбивкою. Близько 1480 року також з’явилися «бульвари» (фр. boulevards), або «о-де-шоси» (фр. haut-de-chausses), — короткі штани з манжетою, що приховуваали верхню частину шос; однак своєї остаточої форми ця мода набула вже в наступному, XVI сторіччі.

Якщо сучасні чоловіки у спеку знімають сорочку, залишаючись у брюках або шортах, у Середньовіччя знімати воліли шоси, залишайчись виключно в камізі й бре (а часом і просто в бре). Існував, утім, і проміжний варіант, коли роздільні шоси спускалися додолу, й на середині литки скручувалися у щільний валик, що підтримувався но нозі підв'язкою, у той час як нижня частина залишалася на своєму місці. В рзультаті виходило щось, що нагадувало сучасні гольфи (фр. chausses tire-bouchonnante). Этот способ ношения шосс полагался крестьянским и зачастую вызывал насмешки имущих классов^[7].

Привычка надевать «одежду на одежду» сказалась в ещё одном способе ношения шосс, когда одна пара надевалась на другую, причём нижняя натягивалась полностью, а верхняя скручивалась на ноге на манер гольф. Этот способ хорошо согревал ноги и в то же время зачастую использовался в качестве разновидности для работы: плотный внешний валик не позволял веткам в лесу или острой стерне в поле рвать и портить «основные» шоссы^[8].

Ещё одну, локальную, разновидность шосс изобрели для себя фламандские рыбаки. Внешний дизайн рыбацких шосс напоминал современные брюки: их делали широкими, сшивая между ног, в то время как с боков оставались привычные «клинья». Рыбацкие шоссы доходили только до щиколотки и носка не имели. Остальные же виды заканчивались носком, плотно облегавшим ступню; впрочем, бедные классы чаще довольствовались шоссами, сходными с современными рейтузами, где носок заменялся широкой полосой, охватывавшей ступню поперёк. В случае, если в шоссах ходили без обуви, их подошва часто изготовлялась из кожи^[6]. В XIV веке в моде были длинные и острые концы шосс, выдававшиеся далеко вперед, для сохранения формы их набивали шерстяными очёсами^[9]. Женские шоссы всегда имели вид гольф и держались на ноге ниже колена посредством подвязки — короткой ленты, завязываемой крест-накрест.

Шоссы
Так называемые раздельные шоссы c «клином», состоящие из двух отдельных штанин, привязанных к брэ. Неизвестный художник «Обмолот ячменя» (фрагмент) — «Библия Мациевского» (MS M.638), fol. 18. 1240—е. Библиотека Моргана, Нью-Йорк	На переднем плане — человек, на котором цельные шоссы; у идущего слева от короля чёрные шоссы c «бульварами». Робине Тестар «Дагоберт посещает стройплощадку Сен-Дени» (фрагмент) — «Большие французские хроники» (Fr. 2609), fol. 60v. 1471. Национальная библиотека Франции, Париж	Шоссы, заканчивающиеся поперечной полоской. Мастер Ивона дю Фу «Февраль» (фрагмент) — «Миссал аббатства Монтьернёф» (Lat. 873), fol. 2v. 1475. Национальная библиотека Франции, Париж
Жёлтые шоссы надеты на красные. Мастер молитвенников «Замок любви» (фрагмент) — «Поэмы Карла Орлеанского» (Royal 16 F II), fol. 188. 1473—85. Британская библиотека, Лондон	Шоссы скручены в валик, чтобы ногам было прохладнее, из-за чего видны брэ. Мастер Вергилия «Сожжение Великого магистра» (фрагмент) — «Хроники Сен-Дени» (Royal 20 C VII), fol. 48. 1380—1400. Британская библиотека, Лондон	Упавшая дама демонстрирует шоссы с подвязками и туфли, обычно скрытые под длинным платьем. Робине Тестар (?) «Ревнивец бьёт свою жену» (фрагмент) — «Роман о Розе» (MS. Douce 195), fol. 66v. Конец XV века. Бодлеанская библиотека, Оксфорд	Здесь можно увидеть, как надевались раздельные шоссы. Карло Кривелли «Св. Рох». Ок. 1493. Собрание Уоллеса, Лондон

Котта

Жипон, або дублет

Пурпуен

Верхня одежа

Котарді

Упеланд

Хук, пальто, мантія

Сюркотта й сюрко

Роба

Чоловіча роба

Жіноча роба, або сукня

Зачіски й головні убори

Чоловічі

Жіночі

Взуття

Аксесуари

Пояс

Сумочки та гаманці

Рукавички

Інші атрибути

Коментарі

Примітки