Костюм середньовічної Франції/Світський костюм XIV—XV ст. - История изменений

CanoniC: /* Примітки */ категория авторов

2014-03-17T11:28:17Z

Примітки: категория авторов

← Предыдущая		Версия 11:28, 17 марта 2014
Строка 306:		Строка 306:
	== Примітки ==		== Примітки ==
	{{примечания\|2}}		{{примечания\|2}}
		+
		+	[[Категория:Vladislav Shipilov]]

Il Dottore: /* Чоловіча роба */

2013-11-19T14:07:08Z

Чоловіча роба

← Предыдущая		Версия 14:07, 19 ноября 2013
Строка 255:		Строка 255:

	==== Чоловіча роба ====		==== Чоловіча роба ====
		+	'''Ро́ба''', або '''роб''' ({{lang-frm\|robe}}), також відома під назвами «манто» ({{lang-frm\|manteau}}) й «мантія» ({{lang-frm\|mantel}}), первовічно була призначена для носіння під час церемоній і святкувань. Ця мода прийшла, очевидно, з [[ru.wp::uk:Священна Римська імперія\|Германії]], де з'явилася вже у XIV столітті. У Франції вона показалася близько 1430 року через [[ru.wp::uk:Герцогство Бургундія\|Бургундське]] герцогство, що мало найтісніші зносини з імперією, й поступово як верхнє вбрання повністю роба замінила собою упеланд. Від принців крові й вищих дворян ця мода поширилася на їхніх слуг, чому сприяли самі можновладні сеньйори — так, герцог Беррійський, судячи з записів, охоче дарував подібні вбрання лакеям і конюшим, — а відтак і на інші стани, що швидко перетворили зручну робу, що надійно захищала від холоду, на буденну одежу. Ця мода протрималася протягом 30 років, сягнувши піка одразу після своєї появи, в 1430—1431 рр., але, поступово втрачаючи свою незвичність і певну екстравагантність, згасла в другій половині століття{{sfn\|Véniel\|2008\|p=117}}.
		+
		+	Чоловіча роба являла собою подобу широкої куртки або пальта з щільної тканини, зчаста підбитої або облямованої хутром. На початку свого існування роба була пишним дорогим убранням з обов'язковими боковими розрізами, що в різних моделях сягали пояса або середини стегна; нижній край і сам розріз вигадливо прикрашали фестонами, причому фантазія, як завжди, не знала меж. Книги рахунків Бургундського герцогства свідчать про наявність у гардеробі [[ru.wp:Филипп III Добрый\|Філіпа Доброго]] плаття, прикрашеного фестонами в формі півкругів, дубового листя, зубців; ці оздоби, як правило, повинні були відповідати фестонам на пишному герцогському шапероні; часом вони контрастували за кольором з робою; збереглися згадки про фестони червоного, чорного, блакитного кольорів{{sfn\|Véniel\|2008\|p=118}}.
		+
		+	Як і упеланди, роби могли вдягати через голову або, навпаки, на кшталт халата, що запинався спереду; в цьому разі в поміч ставали срібні або залізні гачки ({{lang-frm\|agrafines}}), котрими з'єднували обидві половинки. Пояс у роби часто був занижений, під основною тканиною здебільшого знаходилася підкладка з кольорової бумазеї або вовняної тканини (подібний фасон з'явився близько 1439 року); в 1443-му в моду на декілька років увійшли шовкові підкладки. Відмітною рисою роби слід назвати численні складки ({{lang-frm\|gérons}}), що спускалися від пліч до нижнього краю плаття. Спочатку їх, певно, вкладали й потім утримували за допомогою пояса (подібний спосіб носіння був характерний для роб, що їх надягали через голову); близько 1420 року складки стали закріплювати кравецьким чином. Підкладка роби надавала їм опуклої форми, візуально збільшуючи груди та спину, створюючи ілюзію сили й моці, що її так цінили тогочасні модники{{sfn\|Véniel\|2008\|p=117—118}}.
		+
		+	Книг рахунків свідчать, що близько половини герцогських роб були хутровані й хутра вимагалося доволі багато. Так, 1441 року для виготовлення довгої роби знадобилося 164 лисячих шкурки; в 1446 році на коротку робу пішло 25 ягнят, і, треба сказати, остання цифра була виключно скромною. Для помпезного церемоніального вбрання один лиш рукав часом потребував 16—20 ягнячих шкурок, а облямівка рукава — 2—3 шкурки{{sfn\|Véniel\|2008\|p=119}}.
		+
		+	Облямований хутром одяг вважався показником багатства й успішності, так що нерідко її носили навіть у теплу пору року. Важкі хутровані роби відігравали, звісно ж, роль зимового одягу. Подібному платтю обов'язково належався пояс. Тонкощі крою та кількість складок дозволяли розрізнити декілька модних у ті часи фасонів{{sfn\|Véniel\|2008\|p=118}}.
		+
		+	{\| style="wide; background:#EAB97D; text-align:center" cellspacing="5"
		+	\| colspan="5" \| '''Чоловічі роби'''
		+	\|-
		+	\| [[Файл:Portrait of a Young Man c1460 Petrus Christus cropped.jpg\|x230px]]
		+	\| [[Файл:Хроники Эно (KBR ms. 9242), fol. 1. Фрагмент.jpg\|x230px]]
		+	\| [[Файл:История Александра (BnF Fr. 9342), fol. 5. Фрагмент.jpg\|x230px]]
		+	\| [[Файл:Ринальд Монтобанский (BnF Ms-5072), fol. 71v. Фрагмент.jpg\|x230px]]
		+	\| [[Файл:Jan van Eyck 092 (big) cropped.jpg\|x230px]]
		+	\|-
		+	\| <small>Роба німецького крою вирізнялася великою кількістю складок, число яких могло сягати 24.<br />''Петрус Крістус «Портрет молодого чоловіка» (фрагмент). Бл. 1460. Національна галерея, Лондон''</small>
		+	\| <small>Роба голландського крою відрізнялася від інших боковими вирізами, що в короткому її варіанті доходили до пояса.<br />''Рогір ван дер Вейден «Підношення книги Філіпу Доброму» (фрагмент) — «Хроніки Ено» (Ms. 9242), fol. 1. 1446—1448. Королівська бібліотека Бельгії, Брюссель''</small>
		+	\| <small>Розрізна роба брабантського крою шилася з вісьмох частин і мала 12 складок.<br />''Майстер Вокленова «Александра» «Підношення книги Філіпу Доброму» (фрагмент) — «Історія Александра» (Fr. 9342), fol. 5. 1448—1450. Національна бібліотека Франції, Париж''</small>
		+	\| <small>У роби бурбонського крою було по чотири складки з обох боків.<br />''Луазет Ліде «Прекрасна Оріанда і Малагіс» (фрагмент) — «Рінальд Монтобанський», том I (Ms-5072), fol. 71v. 1462—1470. Бібліотека Арсеналу, Національна бібліотека Франції, Париж''</small>
		+	\| <small>Просту робу старовинного крою носили люди скромних статків.<br />''Ян ван Ейк «Тимофій» (фрагмент). 1432. Національна галерея, Лондон''</small>
		+	\|}

	==== Жіноча роба, або сукня ====		==== Жіноча роба, або сукня ====

Il Dottore в 13:34, 19 ноября 2013

2013-11-19T13:34:08Z

Внесённые изменения

Il Dottore: /* Нижнє вбрання */

2013-11-19T12:34:48Z

Нижнє вбрання

← Предыдущая		Версия 12:34, 19 ноября 2013
Строка 155:		Строка 155:

	=== Пурпуен ===		=== Пурпуен ===
−
−	~~=== Котарді ===~~
−	'''Котарді́''' ({{lang-fr\|cotehardie}}) можна точно перекласти як кота «сміливого» або навіть «зухвалого» крою. Часом цей різновид чоловічого камзола називали котою, часом — збільшуючи плутанину — жипоном. Останній варіант найменування використовували в разі, коли котарді носили в якості підобладунника. Це перше за часом щільно прилеписте вбрання виникло на початку XIV століття. Котарді являв собою камзол довжиною до середини стегна, що його зшивали із чотирьох частин — двох задніх половинок, з'єднаних спинним швом, і двох передніх. Для того, щоб котарді щільно сидів на тілі, підкреслюючи кожну його лінію, з верху до низу йшов довгий ряд ґудзиків. Інколи котарді розбили розрізним на стегнах, і бокові краї баски також з'єднувалась одним або двома ґудзиками. Близько 1325 року в моду ввійшов різновид із широкою й вільною баскою. Для цього типа одежі характерний був низький пояс, що спускався на стегна, с металічними накладними аплікаціями, що за бажанням господаря міг додатково прикрашатися дорогоцінним камінням. Рукави котарді були короткими й вузькими та не доходили до ліктя; в цьому разі далі — до зап’ясть — продовжувалися рукави короткого камзола, що спеціально одягали наспід, з довгим рядом ґудзиків від ліктя до зап’ястя. Бажання вигідно підкреслити всі лінії фігури закінчувались іноді доволі кумедно: котарді виходив настільки вузьким, що одягти та зняти його без сторонньої допомоги було неможливо. Цікавою особливістю раннього котарді були також довгі стрічки з льону, сукна або шовку — '''типе́ти''' ({{lang-fr\|tippets}}) завширшки близько 7,5 см, завдовжки до півтора метрів, завжди білого кольору. Ці стрічки обшивали навкруг рукава трохи вище ліктя, й вони звішувалися додолу, часом і волочачись по землі; особливого значення надавали тому, щоб стрічки завжди здавались ідеально рівними й у жодному разі не м’ялися. Для того, щоб досягти подібного ефекту, знімаючи котарді, їх затискали між двох дерев’яних дощок. Типети, що становили цікаву особливість цього різновиду вбрання, у другій чверті XIV століття оздоблювали [[ru.wp:фестон\|фестонами]]; в аристократичному середовищі вони поступово вийшли з моди близько 1350 року, проте ще якийсь час були в ужитку в городян й остаточно зникли близько 1380 року{{sfn\|Norris\|1999\|p=227}}. Котарді міг робитися двокольоровим (у цьому разі двокольоровими могли також бути рукави нижнього камзола), прикрашатися вишивкою, мати підкладку — в цьому разі грудну частину додатково набивали, щоб груди візуально здавалися широкими й сильними. У міському середовищі котарді був дещо ширший і зручніший, баска могла спускатися до середини стегна, пояс робили шкіряним і вузьким{{sfn\|Norris\|1999\|p=257}}. Ближче до кінця XIV століття рукави котарді змінилися на широкі й довгі, а пояс став розміщуватися на талії{{sfn\|Norris\|1999\|p=250}}.
−
−	У жіночому варіанті котарді являв собою довге плаття з низько вирізаним ліфом; для того, щоб він не зісковзував, на плечах — а задля симетрії й на грудях — могли закріплювати брошки. Верхня частина котарді повинна була аж до талії дуже щільно обхоплювати фігуру; для здобуття потрібного ефекту до неї додавали одночасно шнурівку на спині й ряд ґудзиків на грудях. Рукави могли бути короткими, як у чоловічому варіанті, з типетами біля ліктів, так і довгими з манжетою, що доходила до пальців; останній варіант увійшов у моду на середину XIV сторіччя. Для того, щоб рукави сиділи щільно, до них також могли додати ряд ґудзиків від ліктя й донизу або шнурівкою. Жіночому котарді також належався низький пояс, оздоблений численними накладками з дорогоцінних або простих металів. Широка розкльошена спідниця складалася з безлічі клинів, що примушувало тканину збиратись у великі складки; позаду вона переходила в довгий шлейф. У цієї спідниці була цікава особливість: спереду — там, де в сучасному варіанті були б кишені, — вирізали два прямокутні отвори. Якщо засунути в них руки, спідницю можна було легко підняти для ходіння або бігу. Вслід за чоловічим, жіночий котарді міг виготовлятися двокольоровим; у цьому разі сукня розділялася візуально на чотири частини — дві половини переду й від половини спинки, — й кожну чверть (не виключаючи рукави) робили контрастного кольору. Наприклад, половині білого переду відповідала чорна половина спинки та навпаки. І, нарешті, котарді можна було носити сам собою, проте для повного парадного виходу до нього належався плащ{{sfn\|Norris\|1999\|p=231—232}}.
−
−	Чоловічий варіант котарді зник наприкінці XIV століття, жіночий проіснував ще сто років, перейшовши на позицію нижньої одежі; часом — уже без пишних прикрас — він міг носитись як доволі скромне верхнє плаття із широким рукавом із розрізом трохи вище ліктя, з-під якого продовжувалися рукави коти&amp;lt;ref group ="K">Серед дослідників немає згоди щодо цієї пізньої моделі; так, якщо Герберт Норріс безперечно вважає, що це пізній різновид котарді, Флоран Венієль називає її закритими сюрко; судячи з усього, середньовічна плутанина в поняттях одягу й тут не дає нам спокою.</ref>{{sfn\|Norris\|1999\|p=231—232}}.
−
−	~~{\| style="wide; background:#EAB97D; text-align:center" cellspacing="5"~~
−	~~\| colspan="5" \| '''Котарді'''~~
−	\|-
−	~~\| [[Файл:Œuvres poétiques de Guillaume de Machaut - BNF Fr1586 f51 cropped.jpg\|x230px]]~~
−	~~\| [[Файл:Солсберийская псалтырь, fol. 7. Фрагмент.jpg\|x230px]]~~
−	~~\| [[Файл:Прекрасный часослов герцога Беррийского, fol. 186. Фрагмент.jpg\|x230px]]~~
−	~~\| [[Файл:Grandes Chroniques-entremet cropped.jpg\|x230px]]~~
−	~~\| [[Файл:Meister der 'Cité des Dames' 002 cropped.jpg\|x230px]]~~
−	\|-
−	\| <small>До раннього котарді обов'язково додавали типети — довгі білі стрічки з льону.<br />''Майстер «Зілля Фортуни» «Машо шукає свою даму» (фрагмент) — «Поезії Гійома де Машо» (Fr. 1586), fol. 51. Бл. 1350—1355. Національна бібліотека Франції, Париж''</small>
−	\| <small>На ранньому котарді завжди були присутні невеликі розрізи, щоб, просунувши в них руки, піднято його для ходи або бігу.<br /> ''Невідомий художник «Заручення Діви Марії» (фрагмент) — «Солсберійський псалтир» (Lat. 765), fol. 7. 1350—1375. Національна бібліотека Франції, Париж''</small>
−	\| <small>Жіночий котарді часто прикрашали вишивкою.<br />''Брати Лімбурги «Спокушення св. Ієроніма дівчинами, що танцюють» (фрагмент) — «Прекрасний часослов герцога Беррійського» (54.1.1), fol. 186. 1405—1409. Музей Метрополітен, Нью-Йорк''</small>
−	\| <small>Пізні котарді з кованими поясами.<br />''Французькая школа «Бенкет у Карла V» (фрагмент) — «Великі французькі хроніки» (Fr. 2813), fol. 473v. Бл. 1375—1380. Національна бібліотека Франції, Париж''</small>
−	\| <small>Пізній жіночий котарді перетворився на скромну сукню з коротким лопатоподібним рукавом, з-під якого визирали вузькі рукави коти.<br />''Майстер «Града жіночого» «Розум, Право, Справедливість і Христина Пізанська» (фрагмент) — «Книга про Град жіночий» (Fr. 607), fol. 2. 1407—1409. Національна бібліотека Франції, Париж''</small>
−	\|}

	== Верхня одежа ==		== Верхня одежа ==

Il Dottore в 12:33, 19 ноября 2013

2013-11-19T12:33:03Z

Внесённые изменения

Il Dottore: /* Білизна */

2013-11-19T12:11:23Z

Білизна

Внесённые изменения

Il Dottore: /* Нижнє вбрання */

2013-11-19T12:05:31Z

Нижнє вбрання

Внесённые изменения

Il Dottore: /* Котарді */

2013-11-19T11:58:58Z

Котарді

Il Dottore: /* Упеланд */

2013-11-19T11:55:41Z

Упеланд

← Предыдущая		Версия 11:55, 19 ноября 2013
Строка 188:		Строка 188:
	Під упеланд одягали пурпуен або котарді, однак сучасники жартували, що через надмір тканини, яка драпувала тіло, зі спини неможливо було визначити, хто перед тобою — чоловік чи жінка. Упеланд могли виготовляти з вовни, сатину, оксамиту, шовку. Характерною його особливістю варто вважати двошаровість. Верхній та нижній шари обов’язково повинні були контрастувати між собою за кольором: прикладом, зелений упеланд міг мати червону підкладку, а яскраво-червоний — синю. Замість тканинної підкладки могли вживати замшу або ж підбивати упеланд бобровим хутром, горностаєм або шкурками сірої білки. Рукави, як правило прикрашені фестонами, обов’язково вивертали назовні, щоб продемонструвати колір і фактуру нижнього шару тканини. Широкий пояс, що збирав тканину в пишні складки, також могли підбирати в тон нижньому шару або просто шити з того самого матеріалу. Комір упеланда — високий, стоячий — часом набував гротескної форми, доходячи до підборіддя й до вух. У різних моделях упеланд могли робити з єдиним отвором — для голови — та більш-менш довгим прорізом на грудях, який слід було застібати на один або два ґудзики, або розхристаним, прорізаним спереду від верху до низу, з довгим рядом ґудзиків і прорізами по боках — до колін або навіть до стегон. Упеланд оздоблювали з винятковою пишністю — гаптуванням і дорогоцінностями. Часом по всьому полю розташовувались вензелі власника з коронами та без, ініціали його дами, елементи сімейного герба. До упеланда могли також додавати відлогу — шаперон — із широкою пелериною. Модники початку XV століття за бажанням могли додавати до своїх упеландів в’язку бубонців, що протягувалася через груди від одного плеча до іншого або звисала по діагоналі на кшталт перев’язі{{sfn\|Norris\|1999\|p=247—250}}.		Під упеланд одягали пурпуен або котарді, однак сучасники жартували, що через надмір тканини, яка драпувала тіло, зі спини неможливо було визначити, хто перед тобою — чоловік чи жінка. Упеланд могли виготовляти з вовни, сатину, оксамиту, шовку. Характерною його особливістю варто вважати двошаровість. Верхній та нижній шари обов’язково повинні були контрастувати між собою за кольором: прикладом, зелений упеланд міг мати червону підкладку, а яскраво-червоний — синю. Замість тканинної підкладки могли вживати замшу або ж підбивати упеланд бобровим хутром, горностаєм або шкурками сірої білки. Рукави, як правило прикрашені фестонами, обов’язково вивертали назовні, щоб продемонструвати колір і фактуру нижнього шару тканини. Широкий пояс, що збирав тканину в пишні складки, також могли підбирати в тон нижньому шару або просто шити з того самого матеріалу. Комір упеланда — високий, стоячий — часом набував гротескної форми, доходячи до підборіддя й до вух. У різних моделях упеланд могли робити з єдиним отвором — для голови — та більш-менш довгим прорізом на грудях, який слід було застібати на один або два ґудзики, або розхристаним, прорізаним спереду від верху до низу, з довгим рядом ґудзиків і прорізами по боках — до колін або навіть до стегон. Упеланд оздоблювали з винятковою пишністю — гаптуванням і дорогоцінностями. Часом по всьому полю розташовувались вензелі власника з коронами та без, ініціали його дами, елементи сімейного герба. До упеланда могли також додавати відлогу — шаперон — із широкою пелериною. Модники початку XV століття за бажанням могли додавати до своїх упеландів в’язку бубонців, що протягувалася через груди від одного плеча до іншого або звисала по діагоналі на кшталт перев’язі{{sfn\|Norris\|1999\|p=247—250}}.

−	Жіночий упеланд, що з’явився близько 1390 року, був на вершині моди близько 1420 року, потім поступово був забутий, проте ще протягом 15 років йому віддавали перевагу літні дами. Формою своєю жіночий упеланд мало відрізнявся від чоловічого, єдиною значною відмінністю було, як бачиться, те, що жіночий упеланд ніколи не мав розрізів ані спереду, ані з боків. Довгий комір, який в чоловіків був, як правило, стоячим, у жіночому варіанті часто розкладався по плечах. Цей комір, як і закоти рукавів, нерідко був білого кольору, чим досягали характерної для упеланда контрастності. Високий пояс носили під грудьми й зав’язували на спині. Жіночий упеланд неоднозначну реакцію в суспільстві, часом його вважали надто розкішним, проте на моді ці погляди не відбивалися{{sfn\|Véniel\|2008\|p=182—184}}.	+	Жіночий упеланд, що з’явився близько 1390 року, був на вершині моди близько 1420 року, потім поступово був забутий, проте ще протягом 15 років йому віддавали перевагу літні дами. Формою своєю жіночий упеланд мало відрізнявся від чоловічого, єдиною значною відмінністю було, як бачиться, те, що жіночий упеланд ніколи не мав розрізів ані спереду, ані з боків. Довгий комір, який у чоловіків був, як правило, стоячим, у жіночому варіанті часто розкладався по плечах. Цей комір, як і закоти рукавів, нерідко був білого кольору, чим досягали характерної для упеланда контрастності. Високий пояс носили під грудьми й зав’язували на спині. Жіночий упеланд неоднозначну реакцію в суспільстві, часом його вважали надто розкішним, проте на моді ці погляди не відбивалися{{sfn\|Véniel\|2008\|p=182—184}}.
	{\| style="wide; background:#EAB97D; text-align:center" cellspacing="5"		{\| style="wide; background:#EAB97D; text-align:center" cellspacing="5"
	\| colspan="4" \| '''Упеланди'''		\| colspan="4" \| '''Упеланди'''

Il Dottore: /* Хук, пальто, мантія */

2013-11-19T11:52:45Z

Хук, пальто, мантія

← Предыдущая		Версия 11:52, 19 ноября 2013
Строка 204:		Строка 204:

	=== Хук, пальто, мантія ===		=== Хук, пальто, мантія ===
−	У першій половині XV сторіччя Франція зазнала сильного впливу італійських мод. Можливо, це було пов’язано із претензіями [[ru.wp:Карл (герцог Орлеанский)\|Карла Орлеанського]] на герцогство [[ru.wp:uk:Мантуя\|Мантуанське]], котре він збирався успадкувати після смерті свого дядька [[ru.wp:Филиппо Мария Висконти\|Філіппо Вісконті]]. Плани ці ніколи не здійснилися, натомість до Франції прийшов типово італійський круглий плащ — '''хук''' ({{lang-fr\|huque}}, {{lang-fr2\|hucque}} або {{lang-fr2\|~~heuсque~~}}){{sfn\|Norris\|1999\|p=386—387}}. Думається, що в самій Італії хук був на початку свого існування жіночою накидкою, проте невдовзі перейшов до розпорядження чоловіків. Цей плащ військового крою носився, одначе, цивільними особами. Для його виготовлення із тканини вирізали круг, в якому робили отвір для голови, після чого від зовнішньої крайки до горловини робилося два прорізи на відстані, рівній третині довжини коли. Прорізи робили з таким розрахунком, щоб при одяганні ціла частина покривала плечі. Вужча частина отриманого таким чином хука закривала груди, ширша — спину. Довжина варіювала, визначаючись виключно смаком і гаманцем замовника. Хук міг доходити до середини стегна, до колін або навіть до гомілок; передню частину іноді призбирували, так що з верху до низу йшли великі складки. Хук одягали зверху на пурпуен, причому рукави пурпуена визирали назовні з обох боків. Хук можна було носити як вільно, так і з поясом, під який заправляли передню частину; спосіб носіння залежав виключно від смаку власника{{sfn\|Norris\|1999\|p=386—387}}{{sfn\|Véniel\|2008\|p=123}}.	+	У першій половині XV сторіччя Франція зазнала сильного впливу італійських мод. Можливо, це було пов’язано із претензіями [[ru.wp:Карл (герцог Орлеанский)\|Карла Орлеанського]] на герцогство [[ru.wp:uk:Мантуя\|Мантуанське]], котре він збирався успадкувати після смерті свого дядька [[ru.wp:Филиппо Мария Висконти\|Філіппо Вісконті]]. Плани ці ніколи не здійснилися, натомість до Франції прийшов типово італійський круглий плащ — '''хук''' ({{lang-fr\|huque}}, {{lang-fr2\|hucque}} або {{lang-fr2\|heucque}}){{sfn\|Norris\|1999\|p=386—387}}. Думається, що в самій Італії хук був на початку свого існування жіночою накидкою, проте невдовзі перейшов до розпорядження чоловіків. Цей плащ військового крою носився, одначе, цивільними особами. Для його виготовлення із тканини вирізали круг, в якому робили отвір для голови, після чого від зовнішньої крайки до горловини робилося два прорізи на відстані, рівній третині довжини коли. Прорізи робили з таким розрахунком, щоб при одяганні ціла частина покривала плечі. Вужча частина отриманого таким чином хука закривала груди, ширша — спину. Довжина варіювала, визначаючись виключно смаком і гаманцем замовника. Хук міг доходити до середини стегна, до колін або навіть до гомілок; передню частину іноді призбирували, так що з верху до низу йшли великі складки. Хук одягали зверху на пурпуен, причому рукави пурпуена визирали назовні з обох боків. Хук можна було носити як вільно, так і з поясом, під який заправляли передню частину; спосіб носіння залежав виключно від смаку власника{{sfn\|Norris\|1999\|p=386—387}}{{sfn\|Véniel\|2008\|p=123}}.

	У Франції ця одежа вважалася дворянською, асоціюючись здебільшого зі святковим виходом, парадом або врочистим в'їздом сеньйора. Однак, у міру поширення, хук перейняли городяни, що пристосоували це просто у виготовленні вбрання й для повсякденного життя. Дешеві хуки робили з вовни, дорожчі моделі могли виготовляти з сатину або оксамиту з підкладкою з тканини; часом хуки хутрували. Колір залежав єдино від смаку виробника й замовника; зчаста колір хука підбирали так, щоб той корелював з модним головним убором — шапероном. Нижня крайка могла бути вирізана або разом із боковими отворами облямована хутром або розшита мережаною тканиною. Саме полотно часом вишивали: темно-зелений хук, подарований Жанні д’Арк мешканцями [[ru.wp:uk:Орлеан\|Орлеана]], був розшитий золотою ниткою, причому основним мотивом для орнаменту слугувало кропивне листя, і підбитий кунячим хутром{{sfn\|Véniel\|2008\|p=123}}.		У Франції ця одежа вважалася дворянською, асоціюючись здебільшого зі святковим виходом, парадом або врочистим в'їздом сеньйора. Однак, у міру поширення, хук перейняли городяни, що пристосоували це просто у виготовленні вбрання й для повсякденного життя. Дешеві хуки робили з вовни, дорожчі моделі могли виготовляти з сатину або оксамиту з підкладкою з тканини; часом хуки хутрували. Колір залежав єдино від смаку виробника й замовника; зчаста колір хука підбирали так, щоб той корелював з модним головним убором — шапероном. Нижня крайка могла бути вирізана або разом із боковими отворами облямована хутром або розшита мережаною тканиною. Саме полотно часом вишивали: темно-зелений хук, подарований Жанні д’Арк мешканцями [[ru.wp:uk:Орлеан\|Орлеана]], був розшитий золотою ниткою, причому основним мотивом для орнаменту слугувало кропивне листя, і підбитий кунячим хутром{{sfn\|Véniel\|2008\|p=123}}.

← Предыдущая		Версия 11:55, 19 ноября 2013
Строка 188:		Строка 188:
	Під упеланд одягали пурпуен або котарді, однак сучасники жартували, що через надмір тканини, яка драпувала тіло, зі спини неможливо було визначити, хто перед тобою — чоловік чи жінка. Упеланд могли виготовляти з вовни, сатину, оксамиту, шовку. Характерною його особливістю варто вважати двошаровість. Верхній та нижній шари обов’язково повинні були контрастувати між собою за кольором: прикладом, зелений упеланд міг мати червону підкладку, а яскраво-червоний — синю. Замість тканинної підкладки могли вживати замшу або ж підбивати упеланд бобровим хутром, горностаєм або шкурками сірої білки. Рукави, як правило прикрашені фестонами, обов’язково вивертали назовні, щоб продемонструвати колір і фактуру нижнього шару тканини. Широкий пояс, що збирав тканину в пишні складки, також могли підбирати в тон нижньому шару або просто шити з того самого матеріалу. Комір упеланда — високий, стоячий — часом набував гротескної форми, доходячи до підборіддя й до вух. У різних моделях упеланд могли робити з єдиним отвором — для голови — та більш-менш довгим прорізом на грудях, який слід було застібати на один або два ґудзики, або розхристаним, прорізаним спереду від верху до низу, з довгим рядом ґудзиків і прорізами по боках — до колін або навіть до стегон. Упеланд оздоблювали з винятковою пишністю — гаптуванням і дорогоцінностями. Часом по всьому полю розташовувались вензелі власника з коронами та без, ініціали його дами, елементи сімейного герба. До упеланда могли також додавати відлогу — шаперон — із широкою пелериною. Модники початку XV століття за бажанням могли додавати до своїх упеландів в’язку бубонців, що протягувалася через груди від одного плеча до іншого або звисала по діагоналі на кшталт перев’язі{{sfn\|Norris\|1999\|p=247—250}}.		Під упеланд одягали пурпуен або котарді, однак сучасники жартували, що через надмір тканини, яка драпувала тіло, зі спини неможливо було визначити, хто перед тобою — чоловік чи жінка. Упеланд могли виготовляти з вовни, сатину, оксамиту, шовку. Характерною його особливістю варто вважати двошаровість. Верхній та нижній шари обов’язково повинні були контрастувати між собою за кольором: прикладом, зелений упеланд міг мати червону підкладку, а яскраво-червоний — синю. Замість тканинної підкладки могли вживати замшу або ж підбивати упеланд бобровим хутром, горностаєм або шкурками сірої білки. Рукави, як правило прикрашені фестонами, обов’язково вивертали назовні, щоб продемонструвати колір і фактуру нижнього шару тканини. Широкий пояс, що збирав тканину в пишні складки, також могли підбирати в тон нижньому шару або просто шити з того самого матеріалу. Комір упеланда — високий, стоячий — часом набував гротескної форми, доходячи до підборіддя й до вух. У різних моделях упеланд могли робити з єдиним отвором — для голови — та більш-менш довгим прорізом на грудях, який слід було застібати на один або два ґудзики, або розхристаним, прорізаним спереду від верху до низу, з довгим рядом ґудзиків і прорізами по боках — до колін або навіть до стегон. Упеланд оздоблювали з винятковою пишністю — гаптуванням і дорогоцінностями. Часом по всьому полю розташовувались вензелі власника з коронами та без, ініціали його дами, елементи сімейного герба. До упеланда могли також додавати відлогу — шаперон — із широкою пелериною. Модники початку XV століття за бажанням могли додавати до своїх упеландів в’язку бубонців, що протягувалася через груди від одного плеча до іншого або звисала по діагоналі на кшталт перев’язі{{sfn\|Norris\|1999\|p=247—250}}.

−	Жіночий упеланд, що з’явився близько 1390 року, був на вершині моди близько 1420 року, потім поступово був забутий, проте ще протягом 15 років йому віддавали перевагу літні дами. Формою своєю жіночий упеланд мало відрізнявся від чоловічого, єдиною значною відмінністю було, як бачиться, те, що жіночий упеланд ніколи не мав розрізів ані спереду, ані з боків. Довгий комір, який в чоловіків був, як правило, стоячим, у жіночому варіанті часто розкладався по плечах. Цей комір, як і закоти рукавів, нерідко був білого кольору, чим досягали характерної для упеланда контрастності. Високий пояс носили під грудьми й зав’язували на спині. Жіночий упеланд неоднозначну реакцію в суспільстві, часом його вважали надто розкішним, проте на моді ці погляди не відбивалися{{sfn\|Véniel\|2008\|p=182—184}}.	+	Жіночий упеланд, що з’явився близько 1390 року, був на вершині моди близько 1420 року, потім поступово був забутий, проте ще протягом 15 років йому віддавали перевагу літні дами. Формою своєю жіночий упеланд мало відрізнявся від чоловічого, єдиною значною відмінністю було, як бачиться, те, що жіночий упеланд ніколи не мав розрізів ані спереду, ані з боків. Довгий комір, який у чоловіків був, як правило, стоячим, у жіночому варіанті часто розкладався по плечах. Цей комір, як і закоти рукавів, нерідко був білого кольору, чим досягали характерної для упеланда контрастності. Високий пояс носили під грудьми й зав’язували на спині. Жіночий упеланд неоднозначну реакцію в суспільстві, часом його вважали надто розкішним, проте на моді ці погляди не відбивалися{{sfn\|Véniel\|2008\|p=182—184}}.
	{\| style="wide; background:#EAB97D; text-align:center" cellspacing="5"		{\| style="wide; background:#EAB97D; text-align:center" cellspacing="5"
	\| colspan="4" \| '''Упеланди'''		\| colspan="4" \| '''Упеланди'''